Історія школи 

       „Особа вчителя, як зазначав К.Д.Ушинський, - це життєдайний промінь сонця для молодої душі, який замінити нічим не можна.” Провідна роль вчителя у суспільстві випливає з відповідальності за навчання та виховання дітей перед державою та українським народом. Праця вчителя спрямована на формування особистості. Учитель творить людину, образно зауважував Сухомлинський.  Та перше ніж творити її, він створює її ідеал у своїй свідомості. Ця творчість буде успішною тільки в тому разі, якщо вчителеві поталанить викликати відгук у душі учня, зробити його своїм однодумцем.

        Своєрідність учительської праці полягає і в тому, що її результати виявляються не одразу, вони немовби відсутні в часі.   „Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками та жменею зерна, вирощеного в полі...- читаємо у В.О.Сухомлинського.- А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння...”

         Учитель повинен уміти бачити кожну мить свого вихованця, знати, що він цієї миті думає, чим наповнена його душа, які проблеми хвилюють його.

         Праця педагога - це напружена  праця серця й розуму, і немає в світі жодної важчої, виснажливішої для серця праці, ніж праця педагога.

        Щоб уміло здійснювати свою щоденну працю, учителеві доводиться абстрагуватися від своїх турбот, від болю власного серця і спрямувати свої думки й почуття в те русло, яке необхідне для успішного виховання дітей. Споконвіку над цими проблемами працювали педагоги.

        За кілька десятиріч існування колектив школи неодноразово змінювався, але сформував певний погляд, стиль роботи, здобув певних успіхів і досягнень. Головне завдання бачимо у вихованні людини, яка є не просто фізіологічною істотою, а всебічно розвинутим, глибоко свідомим індивідумом, який не розгубиться, потрапивши у складний вир дорослого життя.

    Солотвинська загальноосвітня школа І-Ш ступенів №1 - таку назву має школа з 1993 року. Зараз навчання ведеться українською та російською мовами у двадцяти двох класах, в яких освіту здобувають 467 учнів.

    Латинська, угорська, чеська мови довгий історичний проміжок були пануючими у шкільній освіті Закарпаття. Ще у сімнаднятому столітті великий чеський педагог - гуманіст зі світовим іменем Ян-Амос Коменський, під час відвідування Закарпаття відзначив, що по всій Угорщині, де живуть угорці, не можна знайти школи з навчанням рідною мовою, бо школи були латинізовані, що під угорською короною живуть не тільки угорці, а й словаки, русини, румуни та інші, з інтересами яких угорці повинні рахуватися. Він підкреслював, що ці народи мають таке саме право на культурний розвиток, як угорці.

       Тільки з вісімнадцятого століття українську мову стали частково вивчати у гімназіях Ужгорода, Сигіта, Мукачева, а наприкінці дев’ятнадцятого століття на Закарпатті з’явилися школи з „руською” мовою навчання.

       Слід визнати, що чехословацький уряд Масарика дбав про розвиток шкільництва дещо більше, ніж буржуазний режим Угорщини і, незважаючи на політику чехізації населення, у Тячівському районі зросла кількість українських шкіл.

       Після вигнання фашистських загарбників з України у жовтні 1944 року, на Закарпатті почався наступ на ганебний спадок минулого - неписьменність і малописьменність частини населення, була створена чітка структура і система народної освіти.

       У 1946 році в Солотвині була створена школа з українською мовою навчання. Директорами її були Науменко, Кирпалов, Станко, Сопко. В 1949 році була відкрита семирічна школа з російською мовою навчання, колетив якої очолювали у різний період Киричко та Самойлов. За час директорства Самойлова в 1952 році школа стає середньою, а у 1960 році дві школи об’єднуються під керівництвом Леоніда Петровича Лапіцького. Весь цей період школа була підпорядкована Рахівському ОкрВНО, а з 1963 року у зв’язку з переданням Солотвино Тячівському району - Тячівському районо.

        Леонід Петрович, якого всі пам’ятають, був дуже енергійним, наповненим багатьма новаторськими ідеями. Саме ця людина створила інтернаціональний клуб „Дружба”, про існування якого говорили і знали далеко за межами України. Та й подорожували тоді учні школи багато: їздили на екскурсії в Москву, Крим, Київ, Брест... У школі збереглося багато матеріалів, зібраних Лапіцьким. На жаль, немає зараз такої людини, із таким завзяттям , ентузіазмом, щоб відродити все це.  Але сподіваємося, що в найближчий час шкільний музей запрацює.

      Не можна не згадати добрим словом поваги Ковача Олександра Олександровича, який очолював педколектив школи  з 1980 по 1987 рік. Інтелігентна, мудра, невтомна людина, історик за переконаннями і в душі, написав ряд праць про історію нашого селища.

      З 1968 по 1989 роки в школі навчання велося трьома мовами : російською, українською та угорською. З 1989 року заклад знову стає двомовним . Колектив очолює Прокопович Ю.А., з 1992 року - Сімйонка Василь Ілліч, а з 2010 року – Явтушенко-Лоліта Іванівна.

      Зі стін нашої школи вийшли понад три тисячі випускників, розсіялися вони по різних куточках нашої планети. Левова частка їх знайшла себе в житті і приносить користь суспільству. З-поміж випускників є й відомі в країні вчені, науковці, спортсмени. Це такі як:  

• Булеца Богдан Анатолійович - доктор медичних наук , викладач УжНУ;
• Попович Марія Юріївна - кандидат математичних наук, Кишинів ;
• Боднар Аурел Юрійович - лікар;
• Поп Юрій Юрійович - вчитель фізкультури ЗОШ №3;
• Петенько Василь Олександрович - кандидат математичних наук, викладач УжНУ;
• Ціпле Мирослав Юрійович - кандидат психологічних наук, викладач Закарпатського інституту удосконалення вчителів.

      Більше половини викладацького складу нашої школи, частина викладачів ЗОШ №3. Цей перелік можна ще продовжувати.

      Так нашому колективу є чим і ким пишатися. З дня у день тридцять сім педагогів, з яких чотирнадцять мають Вищу категорію, один звання „Відмінник народної освіти”, п’ятнадцять -  звання „Старший вчитель”, щедро віддають свої знання і педагогічний талант та вміння. На зміну досвідченим педагогам приходить молодь з новими новаторськими ідеями, але завжди з любов’ю згадуємо імена Боло Єви Іванівни, Ковач Маргарети Іллінічни, Ганапольської Фаїни Абрамівни, Гурко Марії Рудольфівни, Гоєр Наталії Вікторівни та інших, що зараз перебувають на заслуженому відпочинку. Нажаль  померли, але залишили про себе тільки хороші спогади Белас Василь Васильович, Циганок Віктор Миколайович, Студеняк Марта Золтанівна, Венгрин Олена Юріївна, Капаци Лідія Іллінічна, Гурко Федір Андрійович, Голик Ольга Андріївна, Сойма Ельза Олександрівна, Мазур Олена Семенівна, Сімйонка Василь Ілліч. Вічна їм пам’ять!

  Колектив Солотвинської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №1 постійно працює над самовдосконаленням, над урізноманітненням форм і методів роботи.

      Учні мають змогу заповнити свій вільний час заняттями у різних гуртках художнього та спортивного спрямування. Гордість школи - агітбригада «Імпульс», яка є неодноразовим переможцем районного та обласного фестивалів-конкурсів «Молодь обирає здоров’я.

      Однією з особливостей нашої школи є її різноманітний національний склад: українці, румуни, угорці, росіяни, білоруси, евреї, татари, гагаузи, фіни  та ін. Під одним дахом , без національних проблем , з повагою до культур один одного навчаються діти селища Солотвина та Білої Церкви.